Завдання практичного психолога:
1.Здійснювати психолого-педагогічний супровід дітей, що потребують уваги психолога .
2. Проводити корекційно – розвивальні заняття з розвитку пізнавальної та емоційно – вольової сфери дітей.
3.Сприяти повноцінному особистісному і інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому етапі.
4. Забезпечувати індивідуальний підхід до кожної дитини на основі її психолого – педагогічного вивчення.
5.Сприяти психолого-педагогічній компетенції батьків та педагогів щодопсихологічного розвитку дитини .
У чому ж полягає робота практичного психолога у закладі дошкільної освіти?
Психодіагностика . Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета – визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашої дитини щось намалювати. Може пограти з ним в захоплюючу гру – насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.
Розвиваючі заняття. За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.
Корекційно-розвивальна робота. За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережив сильний стрес – Втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п. Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія. (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка – всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.
Консультування батьків та сімейне консультування. У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей – це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання.
Просвітництво – регулярні виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках кожної групи та на веб-сайті дошкільного навчального закладу.
КРИЗА 3 РОКІВ. 7 КОРЕКЦІЙНИХ ІГОР В ДОПОМОГУ БАТЬКАМ
Трирічна дитина переживає становлення маленької особистості. Цей етап болісно переживає не тільки вона сама, але і батьки, які губляться в здогадах, чим допомогти своєму чаду в цій ситуації. І хоча капризи трирічних діток часто виводять батьків з себе, цей період обов’язково повинен бути в житті вашої дитини, адже саме в цей період в дитині виникає прагнення до самостійності і прояву сили волі. Відсутність будь-яких проявів кризи трьох років може бути сигналом затримки розвитку дитини, тому зустрічайте цей вік з радістю: малюк стає самостійним.
На етапі кризи трьох років важливо зловити золоту серединку між вседозволеністю і тотальною забороною всього.
Допомогти впоратися з кризою трьох років і направити виховання малюка в потрібне русло допоможуть сюжетні гри.
1. Гра в магазин. Дитині відведіть роль продавця, а батьки або старші діти – покупці. Коли малюк продає що-небудь, йому важко розлучатися з річчю, віддавати комусь своє. Згодом він зрозуміє, що річ йому повернуть назад, і буде просити пограти з ним в цю гру ще раз. Якщо ваша дитина часто влаштовує істерики в супермаркетах, відправте до нього в магазин ляльку-маму і ляльку-дочку. Нехай донька влаштує скандал, заспокоюйте вередуючу ляльку разом з малюком.
2. Придумайте малюкові «дуже важливу справу» – готування їжі для ляльок, будівництво будинку, створення нової картини. Нехай малюк проявляє свою самостійність в грі, не варто переривати його своїми порадами.
3. Посадіть за стіл улюбленого іграшкового друга малюка. Нехай він постійно веде себе неправильно. Разом виховуйте його. Покладіть його спати. Візьміть з собою на прогулянку. Разом розбирайте поведінку пустуна – що він робить неправильно і чому так робити не треба. Нехай малюк вчиться відрізняти хорошу поведінку від поганої. Беручи на себе роль «вихователя» в грі, малюк і в житті буде вести себе відповідно.
4. Разом з дитиною робіть різні іграшки і вироби своїми руками. Цей творчий процес дозволить стати малюкові більш посидючим.
5. Складайте з дитиною казки. У віці трьох років малюки люблять фантазувати. Нехай в казках будуть виховні моменти. Дізнавайтеся разом один одного.
6. Ігри-драматизації дозволять зняти прояв агресії. На роль негативного героя вибираємо дитину, котра виявляє ознаки агресії. “Вовк дуже злий, він голосно гарчить, хоче налякати козенят (пропонуємо дитині поричати). Сильно стукає в двері, тупотить від невдоволення ногами “. За допомогою цих занять виганяємо агресію. Чим сильніше дитина гарчить, стукає ногами, тим ефективніша ця вправа. Так само ці прийоми сприяють розвитку акторської майстерності. Якщо в групі декілька чоловік проявляють агресію, то залучаємо їх в гру. “Діти, до нас в групу прийшов Бармалей. Він хоче забрати у нас всі іграшки, щоб ми сиділи на стільчиках і плакали. Давайте виженемо його “. Пропонуємо “закидати” Бармалея мішечками з піском, грудочками з вати. Це може бути іграшка або картинка.
7. Коригувати негативні прояви можна через ліплення, тому що це пластичний матеріал, потім можна зліпити іншого героя. “Давайте зліпимо лисицю, яка вигнала зайчика з хатинки. Вона у нас вийшла зла, у неї хитрі очі, на лапках гострі кігті. Давайте змінимо сюжет казки, зліпимо добру лисицю. Нехай вони живуть з зайчиком дружно, разом. А цю лисицю ми виженемо. Зімніть пластилін, міцно будемо на нього натискати, щоб зла лисиця скоріше пішла і з’явилася добра “.
Постарайтеся приділити максимум уваги трирічному малюкові, але не будьте нав’язливі. Надлишок уваги перетворить малюка в деспота, навіть може викликати різні фобії і неврози. Недолік може породити різні хворобливі фантазії.
Отже, рецепт від кризи трьох років дуже простий: терпіння, розуміння, творчість, ігри і, звичайно ж, почуття гумору.
«Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ»
Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст. 4 Закону України «Про дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти в Україні.
Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?
Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до З років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5—5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.
Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?
1. На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
2. Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
3. Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
4. Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
5. До кінця раннього віку в дитини з’являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.
Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов’язують:
· і з попередніми умовами виховання, під впливом яких формується поведінкова реакція;
· і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;
· і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;
· і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.
Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.
Адаптація – це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.
Виокремлюють такі ступені адаптації:
· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.
Готових рецептів та моделей виховання не існує
Дидактичні ігри
Ранній вік
Дидактична гра “Сухий басейн”
Вам знадобиться: дрібні крупи (манка, пшоно і т.п.)
– “Будиночки” від іграшок в кіндер-сюрпризах (якомога більше)
– Велика, але не дуже глибока ємкість;
– Маленькі іграшки (можна також з кіндер-сюрпризів), у великій кількості
“Будиночки” від кіндер-сюрпризів наповнюємо крупами і упереміш з іграшками засипаємо в ємність. Просимо дитину вийняти ту чи іншу іграшку або “будиночок”.
Дидактична гра “Ведмедик сховався”
Вам знадобиться:
– Іграшковий ведмедик (або будь-яка інша іграшка, досить велика , щоб дитина її добре запам’ятала).
Спочатку ми домовляємося, що хочемо заховати ведмедика. Разом із дитиною ходимо по кімнаті, вивчаємо, аналізуємо, де найзручніше сховатися ведмедику. Коли знаходимо таке місце (обов’язково відкрите і на рівні зросту дитини), садимо туди ведмедика. Потім повертаємося на вихідну позицію, відволікаємося (наприклад, 10 разів плескаємо в долоні) і намагаємося знайти ведмедика.
Дидактична гра “Ліпимо і нанизуємо намисто з пластиліну”
Вам знадобиться:
– Дитяча маса для ліплення
– Паличка або мотузка для нанизування
Надаємо разом з дитиною пластиліну форму кульок і нанизуємо їх на основу.
Дидактична гра “Дзеркало (Мавпочка)”
Дитина вчиться повторювати рухи. Дорослий показує рух, дитина дивиться, потім пробує повторити. Якщо у дитини не виходить, дуже важливо підійти до неї і показати ще раз, але тепер залишаюсь в цьому положенні, поки малюк його не “скопіює”.
Дидактична гра “Підбираємо за кольором”
Вам знадобляться:
– Форми із вмістом (наприклад, коробочки і кульки в них) кількох кольорів: червоний, синій, зелений, жовтий.
Змішайте вміст формочок на підлозі і нехай дитина покладе кожну кульку у відповідну за кольором коробочку.
Дидактична гра “Поясни весняні приказки”
Дорослий читає дітям фольклорні вислови за темою і просить малят пояснити їх зміст. Діти виконують завдання.
У березні день з ніччю стрічаються. (У березні настає час, коли тривалість дня та ночі однакові)
У березні кожух і без ґудзиків теплий. (У березні стає тепліше, можна легше одягатися)
У березні курка з калюжі нап’ється. (Багато талої води, бо розтає сніг)
Квітень з водою — травень з травою. (Вода, волога допомагає вирости рослинам)
Квітневий день рік годує. (У квітні починаються роботи в полях, на городах)
Квітневої роботи на май не відкладай. (Слід все робити вчасно)
Дощ у травні — врожай справний. (Від весняного дощу швидко ростуть овочі, фрукти, злаки)
Травень ліси одягає — літа в гості чекає. (У травні розпускаються листочки на всіх деревах)
У травні хоч пня вбери, і то красним буде. (Травень — пора пишного цвітіння різних квітів та садків)
Дидактична гра “Сумна пора”
Діти, спираючись на спостереження та навідні запитання, розповідають про пізню осінь.
Чому сумним виглядає небо? (Небо похмуре, сіре, низьке, темне, печальне)
Чому сумними виглядають дерева та кущі? (Дерева та кущі темні, без яскравих барв, без листячка)
Земля також виглядає засмученою? (Так, вона тьмяна, мокра; осінній дощ поналивав калюж)
Який повіває вітер? (Сердитий, потужний, пронизливий, неприємний)
Яка погода переважає цієї пори? (Холодна, сира, незатишна, хмарна, дощова)
Мозаїки
Цілі: розвиток дрібної моторики пальців рук, навчання орієнтуванні на площині, вмінню підбирати кольори по наслідуванню педагогу або по словесній інструкції.
Обладнання: плоскі та об’ємні мозаїки за кількістю дітей.
Мовний матеріал: Склади візерунок, мозаїка, малюнок, назва предметів, зображених на малюнку, назви основних кольорів, там, поруч, зліва, справа, один, одну, дві, дві, три, чотири, п’ять і т.д.
Хід гри.
Можливі кілька варіантів проведення. Можна запропонувати дітям слідом за дорослим скласти певний малюнок, візерунок. А можна просто дати дітям можливість збирати за власним бажанням, розвиваючи творчість, уяву.
Можна запропонувати дітям картинку з малюнком, візерунком і попросити їх зібрати такий же малюнок або візерунок з мозаїки.
Для більш розвинених дітей, які знають назви основних кольорів, можна запропонувати виконувати малюнок, узор за інструкціями, що пред’являються усно і на табличках. Наприклад: «Поклади дві синіх, потім три зелених, одну червону» і т.д.
Дидактична гра “Хто як кричить?”
Для заняття потрібні картинки із зображенням кішки, собаки, кози та їхніх малят. Вихователь розповідає, що загубились малята тварин. Вони хотіли покликати своїх мам, але забули, як треба кричати. Дітям пропонують допомогти їм, а також пригадати, як кличуть кішку, кошенят, як мурчить кішка, як гарчить собака.
Дидактична гра “Чий колір?”
Два столи. На одному в підставках сім різноколірних прапорців, на другому — по п’ять предметів різного кольору. Дорослий пояснює, що кожному предмету має відповідати свій прапорець, потрібно дібрати їх один до одного. Потім показує червоний прапорець і запитує, якого він кольору, які предмети слід покласти до червоного прапорця. Діти виконують завдання, називають предмети (червоний олівець, червоний кубик, червоне кільце, червоний ґудзик, червона квітка).
Дидактична гра”Розкажи про себе”
– Як тебе звати?
– Скільки тобі років?
– Як звати твою маму, тата?
– Як звати бабусю, дідуся?
– Чи є в тебе братик, сестричка? Як їх звати?
Дидактична гра”Ладусі”
Мета: формувати емоційний контакт з дорослим.
Хід гри: дорослий стає перед дитиною, ласкаво бере її руки в свої і, ритмічно плескаючи її долоньками, читає утішку: «Ладусі, ладусі, де були, в бабусі, ручками плесь-плесь, ніжками туп-туп» (плескає в долоні, тупає ногами) повторити 2-3 рази.
Дидактична гра”Іди до мене”
Мета: формувати емоційний контакт з дорослим.
Хід гри: педагог відходить від дитини на декілька кроків, підзиває її до себе, ласкаво примовляючи: «Іди до мене, мій любий». Коли дитина підходить, дефектолог обіймає її: «До мене любий Сашко прийшов». Гра повторюється.
Дидактична гра”Візьми кульку”
Мета: формувати емоційний контакт, викликати радість від гри з дорослим.
Матеріал: 1-2 повітряних кульки.
Хід гри: педагог надуває повітряну кульку і дає дитині: «На, візьми». Коли дитина трохи потримає кульку, дефектолог просить: «Дай мені кульку». Показує, як кулька літає, і знову віддає дитині. При цьому показує радість, задоволення від гри: «Яка гарна кулька!», «Як кулька літа!».
Дидактична гра”Потанцюємо з лялькою”
Мета: продовжувати формувати емоційний контакт з дорослим, викликати інтерес до ляльки.
Матеріал: лялька середніх розмірів.
Хід гри: дорослий приносить ляльку. Вона «вітається» з дітьми, «гладить» кожного по голівці. Діти по черзі тримають ляльку за руку. Лялька пропонує потанцювати. Діти стають у коло, дорослий бере ляльку за одну руку, другу дає дитині і разом з ними рухається по колу, показуючи радість, наспівуючи дитячу пісеньку.
Варіант: гра проводиться з Ведмедиком.
Дидактична гра”Доганялки”
Мета: продовжувати формувати емоційний контакт з дорослим, викликати інтерес до ігор з лялькою.
Матеріал: лялька.
Хід гри: до дітей «приходить» лялька і «говорить», що хоче погратися з ними в доганялки. Дорослий пропонує дітям тікати від ляльки. Лялька їх доганяє, радіє та обіймає: «Ось мої дітки!»
Варіант: гра проводиться з Ведмедиком.
Дидактична гра”Дай ручку”
Мета: формувати емоційний контакт з дорослим.
Хід гри: дорослий простягає руку до дитини і говорить: «Сашко, дай ручку!» Якщо дитина не відповідає, дорослий бере її руку, тягне до своєї руки, плескає долонькою дитини по своїй долоні, потім вкладає руку дитини в свою, трясе нею і каже: «Добрий день, Сашко!» Гра повторюється.
Варіант: гра проводиться з лялькою: «Це лялька, привітайся з лялею, дай лялі ручку»; з Ведмедиком.
Дидактична гра”Веселий Клоун”
Мета: та сама.
Матеріал: іграшка Клоун, брязкальця.
Хід гри: педагог приносить іграшкового Клоуна, разом з дітьми розглядає його. Клоун «гримить» брязкальцем, потім роздає брязкальця дітям. Вони разом з Клоуном граються брязкальцями, радіють.
Дидактична гра”Хованки”
Мета: та сама.
Матеріал: кольорові хусточки.
Хід гри: діти сидять на стільчиках. Дорослийнакриває хусточкою голову дитини, ховаючи її лице. Звертається з питанням: «Де Назар?» – «Немає Назара». Потім знімає хусточку з дитини і радісно промовляє: «Ось Назар. Є Назар». Гра проводиться декілька разів, але при повторенні дорослийзмушує дитину саму знімати хусточку з голови.
Виконання елементарних інструкцій
Дидактична гра”Іди до мене – біжи до мене”
Мета: формувати увагу дітей та розуміння значення дієслів «іди» та «біжи». Вчити їх слухати і розуміти мовну інструкцію.
Матеріал: лялька.
Хід гри: Діти стоять біля однієї стіни в кімнаті, педагог – біля протилежної і говорить: «Діти, біжіть до мене». Якщо діти біжать, обіймає їх, хвалить. Якщо ж вони йдуть, він зупиняє їх, повторює інструкцію. Потім відходить до іншої стіни, і гра продовжується. На третій раз інструкція змінюється: «Ідіть до мене».
Дидактична гра”Візьми, поклади, кинь”
Мета: формувати увагу дітей. Вчити розуміти значення дієслів «візьми», «поклади», «кинь», а також слухати і розуміти мовну інструкцію.
Матеріал: два м’ячі, кошик.
Хід гри: педагог кладе на стіл два м’ячі і говорить: «Візьміть м’ячі». Діти виконують інструкцію. Потім одній дитині говорить: «Поклади м’яч» – і показує на стіл, іншій з тією ж інструкцією вказує на кошик, допомагаючи, за потребою, виконати завдання. Діти сідають на стільчики. Педагог знову говорить: «Візьміть м’ячі», потім – «Кинь м’яч», одній дитині вказуючи на кошик, а іншій – на підлогу.
Дидактична гра”Візьми, коти”
Мета: продовжувати вчити дітей слухати та діяти за мовною інструкцією, диференціювати дієслова «візьми», «коти».
Матеріал: 3 арки, кулька, машина, м’яч.
Хід гри: перед дитиною на столі стоять три арки. Перед першою ставиться машина, перед другою – кулька, перед третьою – м’яч. Педагог показує жестом на машину і говорить дитині: «Коти», допомагаючи їй виконати завдання, потім те саме говорить, показуючи на кульку. Вказуючи на м’яч, просить: «Візьми». Гра повторюється. Наприклад, показуючи на машину, педагог говорить: «Візьми», а на м’ячик – «Коти», тобто необхідно уникати орієнтування на порядок дій.
Дидактична гра”Роби, як я”
Мета: учити дітей в певній ситуації розуміти і виконувати прості інструкції (на, дай, візьми). Формувати дії з іграшками за наслідуванням та за мовною інструкцією. Спонукати дитину до повторення звуконаслідування.
Матеріал: іграшки: брязкальця, дзвіночки.
Хід гри: педагог показує дитині брязкальце і говорить: «Ось яке гарне брязкальце. Брязкальце гримить: «тук-тук-тук». Простягає його дитині і каже: «На брязкальце», – спонукаючи її взяти іграшку. Якщо дитина сама не простягає руку до іграшки, то дефектолог направляє руку дитини, повторюючи: «На брязкальце, візьми брязкальце». Коли дитина взяла іграшку,педагог бере собі таку саму, трясе нею і примовляє: тук-тук-тук, спонукаючи до повторення дій і звуконаслідування. В кінці заняття дефектолог ховає свою іграшку, простягає руку до іграшки дитини і говорить: «Дай мені брязкальце». Гра повторюється з іншими іграшками.
Дидактична гра”Пограємо на барабані”
Мета: вчити дітей розуміти і виконувати елементарні інструкції в процесі обігравання іграшок і спілкування з дорослим.
Матеріал: барабан і палички.
Хід гри: педагог ставить перед дитиною барабан і називає його: «Це барабан та-та-та». Дає малюку можливість роздивитися барабан. Потім бере паличку і говорить: «Ось паличка. Я стукаю паличкою по барабану», промовляє звуконаслідування, спонукаючи дитину до повторення. Після цього пропонує дитині попросити в нього паличку: «Скажи: дай».
Далі педагог стукає паличкою по барабані і дає її малюку: «На паличку. Ось барабан, бий». Коли дитина виконає завдання, педагог просить її: «Дай паличку», – супроводжуючи прохання відповідним жестом. Потім задає дитині питання: «Де барабан та-та-та?» Показує рукою дитини на іграшку і каже: «Ось барабан та-та-та! Дай барабан». Для закріплення мовні інструкції повторюються 2-3 рази.
Дидактична гра”Покатай м’ячик”
Мета: та сама.
Матеріал: невеликий м’яч.
Хід гри: педагог показує дитині м’ячик, називає його повним словом і звуконаслідуванням: «М’яч – оп-па». Декілька разів кидає його, ловить і повторює оп-па, привертаючи увагу дитини водночас до м’яча, гри з ним і звуконаслідування. Потім котить м’ячик дитині і говорить: «Лови м’ячик – оп-па!». Допомагає дитині спіймати м’яч, вчить катати його по столі, спонукає до звуконаслідування. Гра повторюється 3-4 рази.
Дидактична гра”Кинь м’ячик у кошик”
Мета: та сама.
Матеріал: невеликий м’яч, кошик.
Хід гри: гра проводиться аналогічно попередній.
Розвиток уваги
Дидактична гра”Ку-ку”
Мета: формувати увагу, вчити очікувати появи предмета в одному і тому самому місці; розуміти, що схований предмет не зникає, а тільки знаходиться поза зоною бачення.
Матеріал: велика або яскрава іграшка, ширма.
Хід гри: педагог знаходиться за ширмою, а діти перед нею. Повільно з-за ширми з’являється іграшка і говорить: «Ку-ку». Дорослий разом з дітьми радіє появі іграшки, потім опускає її за ширму. Іграшка з’являється з-за ширми 3-4 рази, обов’язково в одному й тому самому місці, щоб діти зрозуміли, в якому місці потрібно чекати її появи.
При повторі гри можна взяти іншу іграшку.
Дидактична гра”Знайди свою іграшку”
Мета: вчити уважно роздивлятися іграшки, щоб потім впізнати свою іграшку серед інших; продовжувати розвивати емоційне відношення до іграшок.
Матеріал: сюжетні іграшки різного призначення, які мають різні властивості (колір, форму, величину). При першому проведенні гри іграшки різні за призначенням (машина, лялька, ведмедик, м’ячик). Потім вони повинні відрізнятися за окремими якостями (наприклад, 2 машини: велика і маленька; 2 ляльки: в червоній і жовтій сукнях і т.і.).
Хід гри: діти грають іграшками. Через деякий час педагог збирає іграшки, накриває їх хусточкою і пропонує дітям знайти свої іграшки. Вони по одному підходять до столу, шукають. Педагог хвалить дитину, або просить ще пошукати свою іграшку (якщо дитина зробила неправильний вибір). Дефектолог пропонує уважно роздивитися іграшки і запам’ятати їх. Гра повторюється.
Дидактична гра”Як скаче зайчик?”
Мета: та сама.
Хід гри: педагог питає у дитини: «Як скаче зайчик?» Дитина згинає руки в ліктях, притискає кулачки до грудей і починає стрибати на двох ногах. Педагог слідкує за виконанням рухів дитиною, як за наслідуванням, так і за інструкцією.
Дидактична гра”Руки вгору, руки в боки”
Мета: сприяти активізації уваги. Вчити дітей виконувати рухи не тільки за наслідуванням, але й за інструкцією. Розвивати зорове та слухове сприймання. Вдосконалювати загальну моторику дітей.
Хід гри: педагог пропонує дітям пограти: «Дивіться на мене і робіть як я». Піднімає руки вгору і потім ставить їх на боки, промовляючи: «Руки вгору, руки в боки». Діти повторюють дії педагога.
Варіанти: руки вгору, руки в боки. Руки в сторони, руки в боки. Руки вниз і руки в боки».
Дидактична гра”Плесь-плесь ручками”
Мета: сприяти активізації та концентрації уваги. Вчити дітей розуміти і виконувати за наслідуванням прості інструкції. Вдосконалювати моторику.
Хід гри: дорослий просить показати дитину, де у неї ручки, ніжки. Потім плескає в долоні: «Плесь-плесь ручками»; тупає ногами: «Туп-туп ніжками», стрибає на двох ногах: «А тепер стрибаємо, стрибаємо, стрибаємо». Дитина виконує ці рухи, в супроводі інструкції, за наслідуванням.
Дидактична гра”Будь уважний”
Мета: продовжувати розвивати зорову увагу та запам’ятовування.
Матеріал: 2-3коробки, дрібні іграшки, ширма.
Х і д г р и: педагог показує дитині іграшку, потім ховає її в одну з коробок і каже: «Я ховаю іграшку, а ти запам’ятай, в яку коробку я її поклала». Всі дії виконуються повільно. Потім коробки закриваються ширмою, педагог рахує до п’яти. Ширма знімається і дитина повинна показати в якій коробці знаходиться іграшка.
Гра повторюється 2-3 рази. В подальшому рахунок збільшується (відстрочка дії) до 10-20, збільшується також кількість коробок.
Дитячі страхи
Наявність страхів у дошкільника не завжди є показником психологічного розладу. В основі більшості страхів у дошкільному віці лежить афективно загострене сприйняття загрози для життя як одного з проявів інстинкту самозбереження. Діти, які бояться, обережні та передбачливі, емоційні та вразливі. Відсутність страхів — скоріше виняток, ніж правило, і може свідчити про серйозні мозкові порушення дитини або про алкоголізм батьків. В останньому випадку поряд із нестійкістю уваги, непосидючістю, збудливістю спостерігається нечутливість дитини до переживань взагалі й страхів зокрема.
Таким чином, наявність відповідних вікових страхів — це показник і передумова повноцінного розвитку емоційної сфери особистості. Переростаючи свої страхи, дитина не просто позбавляється їх, а набуває необхідного їй досвіду перемоги, впевненості у собі («А я можу застрелити Вовка й у вікно викинути!»; «Я сильніший за Бармалея!»). Природа подарувала дитині здатність самостійно долати власні страхи. Це відбувається під час гри, коли дитина знов і знов програє сюжет психотравмуючої ситуації. Цій же меті слугують слухання «страшних» оповідань, перегляд фільмів жахів, лазіння на найвище дерево або відвідання темного льоху. Дитині страшно, але хочеться, «душа потребує…» На жаль, не всі діти здатні подолати свої страхи самостійно. Причиною цього може бути як типологічна схильність дитини до тривожних переживань, так і соціальна ситуація її розвитку, яка зациклює дитину на переживанні страхів.
Так, брак емоційної підтримки у трирічному віці, любові й заохочування з боку батьків призводить до компенсаторного загострення потреби у визнанні, до прагнення привернути до себе увагу. Проявляється це у вигляді вередувань, плачу, підвищеної вразливості, нестійкості настрою, егоцентричної фіксації на страхах, особливо перед сном. Страхи посилюються, набувають стійкого характеру, бо вони допомагають дитині задовольнити свою потребу в любові, увазі, піклуванні. Призводити до фіксації страхів можуть також надмірна категоричність батьків, «умовний» характер батьківської любові («Будеш хороший — любитиму»), надто велике бажання бачити дитину сміливою, осуд її страхів. Може фіксувати страхи й інша крайність у вихованні: тривожність батьків, прагнення будь-що захистити дитину від неприємних переживань, обмеження її емоційного досвіду.
Якщо в дитини накопичується велика кількість непережитих страхів, у неї виникає невротичний стан психічного напруження, атрофуються допитливість, життєрадісність, оптимізм. Таким дітям необхідна психологічна допомога. У нагоді стануть психотерапевтичні малюнки, казки, ігри, змагання, що допоможуть дитині пережити існуючі страхи та навчитися долати майбутні.
Рекомендації для батьків:
Дії задля поліпшення апетиту дитини
Не варто садовити дитину під час приймання їжі спиною до дверей, тому що таке розташування в просторі призводить до появи тривожності та зменшує апетит. Потреба в безпеці є базовою і від її задоволення залежить загальне самопочуття дитини і зокрема бажання їсти.
Не можна об’єднувати за одним столом дошкільників, які зазвичай граються разом, щоб вони не відволікали один одного від процесу харчування.
Слід увімкнути приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підвищенню апетиту, задає певний ритм рухів.
Варто стежити за температурним режимом. У приміщенні, де їдять дошкільники, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.
Не можна примушувати дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.
Під час годування дошкільників слід уникати негативних емоцій та неприємних розмов між працівниками дитячого садка та з батьками.
Не варто сварити дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впродовж уживання їжі має бути спокійною та приємною.
Не можна виправляти помилки дитини в грубій та різкій формі на кшталт: «Не чавкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дошкільника і його ставленні до процесу харчування.
(Джерело: журнал Практичний психолог – Дитячий садок)
Рекомендації для батьків:
Дії у разі відмови дитини від їжі
Не можна змушувати дитину їсти або доїдати, тиснути на неї, навіювати почуття вини. Це формує негативне ставлення до процесу вживання їжі та до дорослого, який спонукає дитину доїдати.
Не слід обіцяти дитині щось в обмін на повністю з’їдену страву на кшталт: «Якщо з’їси — куплю…», «їж, а то Марійка з’їсть», «Не будеш їсти, не підеш на прогулянку», оскільки це знижує цінність їжі та значущість процесу її вживання.
Не варто вмовляти, залякувати дошкільника та відволікати його іграшками, читанням книг, іграми, для того щоб він з’їв порцію. Це призводить до порушення харчової поведінки.
Не можна перегодовувати дитину, адже вона з’їдає стільки, скільки потребує її організм у певному віці.
Слід зрозуміти причину поганого апетиту дитини або надто гострого реагування на їжу. Часто відмова їсти і погіршення апетиту залежать не від якості або смаку страв, а від інших чинників, серед яких нежить, погане відчуття запахів, некомфортні умови перебування, конфліктні чи стресові ситуацій.
Варто проконсультуватися з педіатром, якщо дитина страждає на часті дис- бактеріози. Надмірну перебірливість в їжі може спричиняти неприємний досвід вживання страв чи продуктів, після яких у дитини з’являлися больові відчуття.
Можна застосовувати прийом «активного слухання», якщо дитина відмовляється від їжі через втому або засмучення. У такому разі дорослий показує дитині, що розуміє її переживання, «чує» її. Слід запропонувати допомогу, озвучивши відчуття, стан дитини: «Ти стомився, тобі сьогодні складно, тому я тобі допоможу, давай погодую». Або можна відтермінувати прийом їжі: «Не хочеш їсти, тому що засмучений (розгніваний), — відпочинь (заспокойся, хай пройде образа), поїси пізніше». Результатом мудрої, стриманої поведінки дорослого стане те, що дитина передумає та почне їсти.
Критерії та показники для визначення ступеня адаптації новачка
Ступені адаптації
| Критерії | Легка | Середня | Важка | |
| Апетит | У перші дні може бути зниженим, згодом — нормалізується. Дитина не відмовляється від їжі | Знижений, у перші дні дитина відмовляється від їжі. Апетит відновлюється за 20-40 днів |
Дитина категорично відмовляється їсти. Вона доволі важко звикає до нової їжі. Апетит відновлюється до 60-го дня | |
| Сон | У перший тиждень можливі проблеми зі сном, він може бути нетривалим. До 20-го дня сон нормалізується |
Дитина погано засинає, сон короткий, відновлюється за 20-40 днів |
Дитина погано засинає, вона може схлипувати чи скрикувати уві сні. Сон короткий — до 30 хв, відновлюється до 60-го дня | |
| Емоційний стан | Настрій бадьорий, зацікавлений, переважає спокійний емоційний стан. Будь-який новий подразник спричиняє як позитивні, так і негативні емоційні реакції, приміром плач | Дитина має пригнічений настрій, напружена. Швидко переходить до негативних емоцій. Часто плаче або впадає у ступор, загальмована. Поступово, до 20-го дня, емоційний стан нормалізується | Дитина відсторонена, байдужа. Вона сильно і довго плаче. Відсутня активність у разі негативних емоційних реакцій — тихий плач, пхикання, страх, загальмований стан, немає спроб активного опору | |
| Поведінка | У перші дні дитина може бути пасивною. Її діяльність спрямована на сприйняття та переробку інформації. Активність виявляється як у мовному, так і в емоційному плані — сміх, голосові реакції | Активність відсутня, а надалі — вибіркова. Дитина може відмовлятися брати участь у діяльності чи грі. Дитина не користується набутими навичками, ігри ситуативні й короткочасні | Дитина пасивна, часто категорично відмовляється від будь-якої діяльності. Втрачає навички | |
| Соціальні навички | Взаємини з близькими дорослими не змінюються, але інші дорослі її теж цікавлять: вона активно вступає в контакт із оточенням, відгукується і виконує вказівки, може виявляти пошукову активність. Дитина прощається і зустрічає батьків із позитивним настроєм. Ставлення до однолітків може бути як байдужим, так і зацікавленим | Ставлення до дорослих вибіркове, дитина спілкується лише за певних умов. Вона уникає однолітків або проявляє агресію до них | У перші дні переважає негативне ставлення до дорослих. До однолітків проявляє байдужість або страх. У міру того, як дитина адаптується до умов ЗДО, виникає вибірковість у спілкуванні з дорослими |
Джерело Журнал «Практичний психолог: Дитячий садок»
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДИТИНИ
1. Емоціі виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчати дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища
зовнішнього середовища.
2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
3. Почуття дитини не можна оцінювати. Не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.
4. Потрібно навчати дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про своїпочуття.
5. Не слід учити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає у тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.
6. Не слід у процесі занять із дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити у повсякденному житті,
адже штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово розв’язує проблему.
7. Необхідно враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.
8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.
9. Із метою ліквідації негативних емоцій необхідно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.
10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей ії ставлення до себе.
11.Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’ери для необхідних змін. У таких випадках варто розпочинати роботу з корекції ставлення до себе.
Поради щодо зняття тривоги та подолання паніки
У тому випадку, якщо ви маєте постійну фонову тривогу через те, що відбувається, можна спробувати послабити чи знятиїї за допомогою дихальних вправ для релаксації. Великий вибір таких у мережі, визможете підібратиті, які найбільш дієві саме для вас. Навіть найпростіша зарядка активує в нашому організмі виробіток цілого коктейлю гормонів. А ті натомість позитивно впливають на мозок, допомогають «скинути» надлишок тривоги і підвищити якість самопочуття. Також супердієвим, у випадку постійної тривоги, є вивчення чогось нового і справи, де задіяна дрібна моторика. Якщови давно хотіли прочитати нову книгу, прослухати якийсь навчальний курс, підтягнути знання іноземної мови тощо – час настав. Тим паче, багато платформ відкрили доступ до своїх навчальних програм на час карантину. Щодо вправ з дрібною моторикою: якщови любите шити, вишивати, в’язати, малювати – саме час братись до улюбленої справи. Виконання одноманітних дій, які потребують повної концентрації, ефективно гасить фоновутривогу. Такий же заспокійливий ефект дає складання пазлів, головоломок, пасьянсів…
Поширеним наслідком постійної фонової тривоги є безсоння. Якщо ви стикнулись з даною проблемою, ось кілька порад, які допоможуть відновити якість сну:
- За годину до сну у квартирі слід вимкнути всі основні джерела освітлення, залишити лише додаткові (лампи, нічники, торшери…). Це допоможе організму підготуватись до відпочинку на рівні фізіологічних реакцій.
- За 2 години до сну вимкнути телевізор, комп’ютер. Відкласти гаджети, які мають можливість виходу в Інтернет. Можна почитати книгу, написати список справ на завтра, увімкнути аудіокнигу. Якщо практикуєте – медитувати чи читати молитви.
- За 30 хвилин до сну провітрити кімнату.
- Безпосередньо перед сном прослідкуйте, щоби спальня була максимально затемненою. Якщо є можливість, слід усунути навіть світлові діндекаторів живлення на техніці.
Якщо ви відчуваєте, що вас «накриває» паніка: пришвидшується серцебиття, не вистачає повітря, плутається свідомість тощо. Насамперед слід зняти фізичний прояв.
Для цього є кілька методів:
- Коли вивідчуваєте, що близькі до паніки – зупиніться.
- Щоби ви не робили, де б не знаходились. Огляніться довкола. Припустимо, ви знаходитьесь в кімнаті. Що ви бачите? Якісь предмети інтер’єру, декору, технікутощо. Оберіть один – швидко, не роздумуючи. Почніть його описувати якомога детальніше. Наприклад, «я бачу м’яке крісло. Воно велике, з масивними підлокітниками, бордового кольору, має декоративні гудзики (скільки їх ви бачите?). Воно – важке чи легке? Яка на дотик оббивка? Як би ви доторкнулись до крісла, то відчули б тепло чи холод?..» Такі дії допоможуть мозку перемкнутись з режиму «паніка» в режим «аналіз».
- Якщо ви вчасно виконали вправу – паніка відступить. Ви зможете контролювати ситуацію.
- Контроль дихання. Якщо паніка таки почалась, спробуйте згадати і виконати наступне: глибокий вдих (вдихаючи, повільно рахуємо до 8), затримка дихання (повільно рахуємо до 4), повільно видихаємо (повільний рахунок до 10) до повного звільнення легень від повітря, затримка дихання (повільно рахуємо до 4).Глибокий вдих і повторюємо вправу. Кількість повторів – від 2 циклів до 5.
Коли панічний стан подолано, слід повернути собі відчуття свого тіла і своєї присутності в існуючій реальності. Сядьте на стілець. Охопіть передпліччя руками, навхрест (обійміть себе за плечі). Сильно стисніть і зафіксуйте на 3-5 секунд, відпустіть. Так само охопіть і зафіксуйтесь на талії, стегнах, гомілках. Повторіть цю вправу у зворотному порядку: гомілки, стегна, талія, плечі. Кількість повторів – від 3 до 5.
ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ ДО, ПІД ЧАС І ПІСЛЯ ІСТЕРИКИ:
• Надмірно поступатися.
Якщо Ви будете дитині все дозволяти, всі його вимоги виконувати – “тільки б не плакав”, то тут і зародиться його вседозволеність і розбещеність, а звідси і всі наслідки у вигляді істерик. Багато мам воліють поступитися, аби малюк замовк. А діти – вони від природи дуже практичні і протоптав таку коротку доріжку до бажаного – скористаються нею ще не раз, адже це – шлях найменшого опору. У маленьких дітей дуже абстрактні розуміння – що добре, а що погано – «це працює, значить буду користуватися» – думає малюк.
• Читати моралі і нотації.
Під час істерики, вони просто не приносять користі, дитині зараз не до них. Як можна і як не можна поводитися – потрібно пояснювати доброзичливим тоном в спокійній обстановці.
• Фізично карати.
Фізичне покарання і озлоблені окрики в такій екстреній ситуації – можуть тільки додати масла у вогонь. Кожен батько вирішує сам – використовувати чи ні фізичне покарання в родині, але приймаючи це рішення, потрібно мати на увазі кілька моментів:
– В залежності від темпераменту, діти, до яких в дитинстві застосовували фізичне насильство – зазвичай стають або забитими, всього бояться, тривожними , або агресивними, озлобленими.
– До фізичних дій діти з часом звикають так само, як до криків або стояння в кутку – і вони просто перестають діяти.
– Дитина виховується – через наслідування батькові, і якщо той застосовує силу у вирішенні проблем – то дитина з легкістю переймає такий досвід впливу на інших.
• Кричати на дитину, наказувати в наказовому способі.
Є такий гарний принцип – все найважливіше має бути сказано дитині пошепки (або тихо наспівуючи). Крики, також як і насильство, також народжують зворотну реакцію. Тримайте себе в руках, проявляйте спокій, тим Ви подасте позитивний приклад. Пам’ятайте, що, накричати на дитину легко, а ось ПОЯСНИТИ йому, в чому він не правий і в чому полягає його вина, та так – щоб він дійсно зрозумів – ось де ціле мистецтво. Так, цей спосіб не приносить швидкого вирішення проблем, займає багато часу, для нього потрібна Ваша жива фантазія, кмітливість, уміння зрозуміти дитину, але – його результати – найякісніші і довготривалі. І найголовніша нагорода – Ваша міцна дружба з дитиною, його до Вас довіра.
• Висміювати дитину, переводити всі його почуття в жарти.
Якщо переводити будь-який прояв почуттів (в тому числі і образу, гнів та інше) і потреб дитини – в жарт, то, це як метод, може спрацьовувати на перших порах, і дитина навіть сміятися буде над собою. Але якщо це увійде в систему: то у нього в підсвідомості може закріпитися думка, що його почуття і потреби не сприймають всерйоз, звідси може витекти глибинне відчуття «нікомуненужності», внутрішньої образи на Вас.
• Повністю ігнорувати, залишати, закривати в кімнаті на замок, одного наодинці зі своєю істерикою.
Буває, що маленька дитина кричить і реве, і не може заспокоїтися тільки тому, що … він не може заспокоїтися без мами … Йому вже нічого не треба, лише б його мама до серця пригорнула, пожаліла. У таких випадках – Ви повинні бути поруч, адже Ви безумовно любите малюка, не дивлячись ні на що. Ігноруйте прояви істерики, але не саму дитину.
• Говорити «Ти погана дівчинка, раз так маму не слухаєш», «Ти поганий хлопчик, як тобі не соромно ревіти! Хлопчики не плачуть! »
Ніколи не можна засуджувати дитину за його почуття, будь-які почуття мають місце бути. Не можна називати його «поганим», «шкідливим», так, самі не відаючи того, батьки дають дитині установку бути таким. Пам’ятайте – що Ви скажете дитині про нього самого – він визнає і прийме як прописну істину. “Я поганий? Ну і буду таким! ».
ЯК ЗАПОБІГТИ ІСТЕРИЦІ У ДИТИНИ?
Атмосфера любові в сім’ї
У спокійні моменти частіше кажіть дитині, як Ви її любите, причому не за гарні вчинки – а просто так, тому що вона є. Найчастіше обіймайте дитину, згадайте правило «8-й обіймів в день», воно зробить дитину щасливою. Спільні прогулянки і заняття з дитиною (малюванням, ліпленням, танцями і співом, гімнастикою). Сімейні традиції (спільне проведення свят, вихідних днів) – зміцнять Вашу сім’ю.
Одна політика виховання для всіх
Необхідно чітко визначити список строго заборонених, заборонених у відсутності дорослих, і дозволених для малюка речей. Ще більш важливо – дотримуватися цієї політики завжди і всією сім’єю. У той же час, звичайно, у вихованні, потрібно набратися терпіння і вміти йти на компроміси з дитиною.
Обговорення та бесіди «Що таке добре і що таке погано»
Щоб дитині краще зрозуміти і прийняти, як «можна» і як «не можна» робити – це потрібно обговорювати заздалегідь, не чекаючи скандалів – на прикладі оточуючих, в казках (казкотерапія), в сюжетній грі (інсценування з ляльками, ляльковий театр, режисерська гра ). Правильно зрозумілі правила поведінки, багаторазово програні дитиною в грі і обговорені після казки – ляжуть набагато міцніше, ніж через читання йому нотацій і моралей. Розповідь-гра, в якій малюк долає всі свої недоліки, робить героїчні вчинки – допомагає йому зрозуміти себе, своє місце в цьому світі (аудіосказкі “Доброта. Казки про Малюка Схожого-На-Тебе”, а також книга “Казкотерапія:” Жила – була дівчинка, схожа на тебе … Бретт Д.
ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ БАТЬКИ
Не надавайте великого значення упертості і примхливості.
Звертаємо увагу на напад, але не дуже хвилюйтеся за дитину.
Під час нападу залишайтеся поруч, дайте йому відчути, що ви його розумієте.
Не намагайтеся в цей час щось пояснювати своїй дитині – це марно. Лайка не має сенсу, шльопанці ще сильніше його розбурхають.
Будьте в поведінці з дитиною наполегливі. Якщо ви сказали «ні», залишайтеся і далі при цій думці.
Не здавайтеся навіть тоді, коли напад у дитини протікає в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне – взяти його за руку і відвести.
Істеричність і примхливість вимагають глядачів, не вдавайтеся до допомоги сторонніх: «Подивіться, яка погана дівчинка, ай-яй-яй!» Дитині тільки цього й треба.
Постарайтеся схитрувати: «Ох, яка у мене є цікава іграшка (книжка, штучка і т.д.)!», «А що це там за вікном ворона робить?» – подібні відволікаючі маневри зацікавлять капризулю, він заспокоїться.
Мистецтву ладити з дитиною необхідно вчитися, тут вам допоможуть фантазія, гумор, ігри та вправи
Щоб процес адаптації не затягувався
Необхідно:
Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;
Наблизити домашній режим до садкового;
Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;
Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка.
Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам
Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
Не залишати дитину на цілий день у групі;
Гуляти на майданчику після відвідування садка;
Давати із собою улюблені іграшки;
Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
Зустрічати дитину з посмішкою;
Розповідати якомога більше позитивного про садок;
Підтримувати самостійність дитини вдома.
Як визначити функціональну готовність дитини до школи
Функціональну готовність дитини до шкільного навантаження визначають за показниками дозрівання організму. Зокрема, за ростовими стрибками, остифікацією кистей, зміною зубного ряду тощо.
Для цього використовують спеціальні методики.
1. «Філіппінський тест» У період від п’яти до семи років у дитини значно прискорюється ріст тіла в довжину — відбувається так званий напівростовий стрибок. До того ж кінцівки значно випереджають ріст тулуба. Ця особливість фізіологічного зростання старшого дошкільника покладена в основу діагностичного завдання — «Філіппінський тест». Дитині пропонують підняти руку над головою і торкнутися до протилежного вуха. Якщо напівростовий стрибок іще не відбувся — дитина не зможе дотягнутися до вуха через голову. Якщо ж напівростовий стрибок завершений, то дитина легко доторкнеться до верхнього краю вуха або навіть його середини. Якщо дошкільник успішно виконує «Філіппінський тест», це вказує не лише на його рівень фізіологічного розвитку, а й на перебудову всіх процесів функціонування організму та його здатності адаптуватися. Зокрема, відображає ступінь розвитку скелета дитини, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати й обробляти інформацію.
На момент завершення напівростового стрибка дозрівають механізми м’язової координації: наприклад, дитина вправніше ловить м’яч середнього розміру або кидає у ціль маленький м’ячик. Це стає можливим завдяки тому, що вдосконалюється дрібна моторика руки, розвиваються скелетні м’язи та дозрівають мозкові центри й удосконалюються психічні функції. Особливості розвитку скелетних м’язів та рівень скоординованості рухів здебільшого визначають зовнішній вигляд дитини у старшому дошкільному віці. Дитячі фізіологи й гігієністи переконані: якщо дитина починає ходити у школу до того, як відбувся напівростовий стрибок, то в неї можуть виникати проблеми зі здоров’ям, зокрема психічним. У такому випадку навчання дитини рідко є успішним.
2. «Перемога», «Ріжки» та вітання по-дорослому Окостеніння скелета має кілька стадій, які науковці грунтовно дослідили. Тому з’ясувати кістковий вік — доволі точний спосіб визначити ступінь фізіологічного дозрівання організму. Зазвичай перевіряють ступінь окостеніння кістяка лівої руки дитини. Практичний психолог пропонує їй покласти руку на стіл долонею вниз і по черзі підняти пальці, не відриваючи кисть від поверхні. Відтак фахівець пропонує дитині розв’язати наступне завдання: повторити за ним обома руками вправи «Перемога» і «Ріжки».
Під час вправи «Перемога» слід стиснути в кулак усі пальці, крім вказівного і середнього, а під час вправи «Ріжки» — усі пальці, крім вказівного і мізинця. Психолог пропонує дитині виконати кожну вправу по п’ять разів.
Якщо окостеніння триває нормально, дитина справляється з цим завданням. Розвиток дрібної моторики визначає рівень психомоторного розвитку дитини. Якщо виникають труднощі з визначенням кісткового віку, необхідно проконсультуватися з лікарями. Здебільшого в таких випадках призначають рентгенографію кисті та зап’ястя руки.
Ще одне завдання, яке дає змогу визначити рівень розвитку кисті дитини, — вітання по-дорослому, точніше по-чоловічому. Дорослий простягає дитині руку для привітання і відзначає положення її великого пальця. Дошкільники зазвичай подають руку для привітання човником, тобто не відставляють великий палець. Це свідчить про те, що ще не відбувся напівростовий стрибок, окостеніння кисті також триває, тобто дитина функціонально не готова до шкільного навантаження. Утім, слід врахувати, що точні дані цей простий тест дасть лише під час взаємодії з дівчатками, адже татусі часто вчать синів вітатися «як чоловіки!».
3. Зміна зубного ряду Молочні, а відтак і постійні зуби прорізуються у людини в певному порядку. До того ж зміна молочних зубів на постійні починається у певний період. У більшості дітей початок зміни зубів припадає на кінець шостого — початок сьомого року життя. Якщо підрахувати кількість зубів, які прорізалися або замінилися, і зіставити її з нормами, то можна оцінити так званий зубний вік. Зубний вік визначають у два роки — чи з’явилися всі молочні зуби, та в шість років — як триває заміна молочних зубів на постійні. Достатньою для початку систематичного навчання в школі вважають заміну чотирьох молочних зубів
4. Тест руки Як функціонують тім’яно-потиличні відділи кори головного мозку, визначають за допомогою «Тесту руки». Його автор — дитячий фізіолог та психолог Мар’яна Безруких. Практичний психолог сідає за столик навпроти дитини і пропонує їй протягнути одну руку. Фахівець у будь-який спосіб має закрити від дитини її кисть. Відтак почергово торкатися пальців руки дитини. Вона має або назвати, за який палець її тримає дорослий, або порухати відповідним пальцем на іншій руці.
Вікові нормативи: трирічна дитина правильно визначає великий палець; п’ятирічна — розрізняє великий палець і мізинець; шестирічна — вільно розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.
Коли дитина функціонально готова до школи:
Низький рівень. Напівростовий стрибок іще не відбувся, тобто дитина не виконала «Філіппінський тест»; вона не може виконати завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає човником; молочні зуби не хитаються; дитина розрізняє лише великий палець і мізинець;
Середній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; завдання «Ріжки» і «Перемога» дитина розв’язує після повторної інструкції, так само з другої спроби правильно подає руку для привітання; заміна молочних зубів лише розпочалася; дитина розрізняє великий палець і мізинець;
Достатній рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина правильно розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання також подає правильно; триває заміна чотирьох молочних зубів; дитина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний. Високий рівень. Напівростовий стрибок уже відбувся; дитина без проблем розв’язує завдання «Ріжки» і «Перемога», руку для привітання подає правильно; уже замінилися чотири молочні зуби; д итина розрізняє великий палець, мізинець і вказівний.